Сергій Притула: «Людям набридло !»

Про свої нові проекти, про те, кому і як допомагає як волонтер, про свою оцінку волонтерського руху розповів відомий телеведучий

Сергій Притула – Тернопільський Сірий – гастролює, знімає нові шоу і уже два роки активно допомагає українській армії. Попри шалений темп життя, його хоч раз на місяць, та все ж можна побачити у рідному Тернополі. Сергій каже, що кожен його приїзд у файне місто – це таке собі «підживлення» з «акумуляторної батареї».
 
— Це місто мене надихає, я знаю тут кожен куточок. Коли йду від «Молока» до драмтеатру, це займає 40 хвилин, поки привітаюсь і поспілкуюсь зі всіма, хто мене знає і хто хоче щось мені сказати. На жаль, останнім часом заїзди у Тернопіль – це радше відрядження, аніж просто відвідини рідного міста, друзів, кумів. Проте я стараюсь хоч раз на місяць, але побувати у Тернополі. Мені важко це пояснити, але за 10 років у Києві я так і не став киянином. У мене збаразька реєстрація, тут я ходжу на вибори, спілкуюсь із місцевою податковою тощо.
 
— Усі кажуть, що волонтери побудували армію. Як вважаєте, як довго все триматиметься на волонтерах?
 
— Давайте домовимось так: 1) не будемо недооцінювати роль держави і 2) не будемо переоцінювати роль волонтерів. Звісно ж, волонтери стали сталевим хребтом створення нової Армії України! І нашу роль не знівелювати! З іншого боку, всі волонтерські потуги не можуть порівнятись із фінансовим вливанням в Армію державного апарату! Давайте відверто: такі опції, як ремонт і відновлення бронетехніки, авіація, забезпечення військ пально-мастильними матеріалами, доукомплектування батальйонів і бригад і т. д. – волонтерам фактично не під силу! З іншого боку, коли держава була в стані анабіозу, наш брат, волонтер, робив усе, що було необхідно для рядового бійця! Ми забезпечували всім: від форми, «броніків» і кевларових шоломів до джипів, безпілотників і тепловізорів! Перевага волонтерів над державною машиною була і є в тому, що ми набагато оперативніші і у нас краще розроблена логістика: я, наприклад, міг за три дні зібрати кошти на тепловізор, придбати його і переправити на «передок»! А потім завдяки йому хлопці рятували життя, підбивали російські танки, знищували ворожі ДРГ тощо. Міноборони в таких випадках могло брати кількістю, але не швидкістю! Держапарат доволі неповороткий — бюрократія, тендери і т. д.
 
Плюс у волонтерів крадуть менше, ніж у МО. Це факт! Не сперечаюсь, гниди є і в наших рядах, але цифри неспіврозмірні!
 
— Кажуть, відомій людині легше бути волонтером, бо свою популярність вона конвертує у допомогу армії…
 
 
— За цих два роки майже 15 млн грн пішли на потреби Майдану та армії. І якби не працював на ТБ, то так чи інак старався б забезпечувати хлопців. Так, медійна впізнаваність у цьому дуже допомагає, але в жодному випадку не є основним чинником! Бірюков, Тука, Сініцин, Ричкова – хтось про них знав до війни у широкому загалі? А це люди, які консолідували десятки мільйонів гривень, сотні мільйонів!!!
 
— Кому зараз допомагаєте?
 
— Останні кілька місяців зосередив увагу на 73-му морському центрі («котики»). Туди пішли джип, бус, два тепловізори по 11000$, шість-сім приладів нічного бачення по 3500 євро, коліматорні приціли. Також за півроку вдалось забезпечити Маріупольський морський загін Держприкордонслужби шістьма комплектами спорядження для водолазів (понад 25000$). Також не забуваємо про старих підопічних: 3-й батальйон 80-ї бригади, 8-й полк спецназу, тернопільська «Альфа» і нові друзі з 3-го полку спецназу з Кіровограду.
 
— Як часто доводиться бувати в АТО? Який настрій у хлопців?
 
— Буває, що тричі на місяць, буває, що раз. Усе залежить від графіків зйомок і гастролей з «Вар’ятами». Зараз я мав би бути під Маріуполем, але, на жаль, мій джип підвів і зараз на СТО, авто напарника — на евакуаторі… як пороблено…  а хлопці роблять свою роботу. Захищають нас. Попри всі бюрократичні перепони. Попри те, що, навіть пробувши рік у зоні бойових дій, не можуть отримати статус УБД. А якийсь СБУшник чи прокурор, який на три дні заїхав у Краматорськ, дуже легко його отримує. Хлопці стоять. Ниття немає. Є злість. Але це зовсім інша тема для розмови!
 
— Як змінилися потреби бійців за час вашої волонтерської роботи, хоча б ліків та їжі вистачає?
 
— Я тому й говорю, що не потрібно кричати, що держава нічого не робить. Порівняно з минулим роком у моїх підопічних підрозділах ситуація змінилась на краще: «броніки», «кевлар», форма, медицина, харчі – це все вже не потребує поповнення. Тому й зосередився цього року на оптиці, транспорті і «водолазці».
 
— Ви підтримуєте не лише бійців на передовій, а й центри психологічної допомоги для бійців АТО. Серед них і центр „Крок назустріч” у Тернополі. Розкажіть про цю співпрацю.
 
— Знайомі бізнесмени з Тернополя відкрили мережу реабілітаційних центрів по всій Україні (16 пунктів) і сказали, що будуть утримувати цю мережу три місяці (місяць утримання обходився їм у 400-450 тис. грн.). Було сподівання, що місцеві громади підтримають їх ініціативу і долучаться до утримання цих центрів. Я тоді одразу сказав, що ми («Вар’яти») беремо тернопільський центр під свою опіку. З червня ми утримуємо цей центр, який робить роботу щодо повернення бійців до нормального життя після АТО і працює з родинами бійців, готує людей до відправки на фронт, допомагає переселенцям тощо. Доля інших філій мені невідома, підозрюю, що не все гладко. Але ми взялись за тернопільську філію і будемо її утримувати, поки буде потреба!
 
— Сторінка у соцмережі – і оголошення, і звіт про зроблену роботу. Як відгукуються на запрошення долучитися до допомоги?
 
— За останніх півтора року я помітив таку тенденцію у підтримці волонтерського руху: тотальна підтримка – підтримка – спад підтримки – байдужість і… — агресія!!! Саме так! Суспільство почало агресувати до волонтерів. Людям набридло! Люди втомились! Людям незрозуміло, чому з бюджету виділяють колосальні кошти, є допомога від західних держав, а волонтери й досі бігають і кричать: «дай, дай, дай!!!». Мені в коментарях на сторінці ФБ чітко говорять: «Йди під Верховну Раду і там проси, в нас вже немає грошей». У такі моменти хочеться закинути волонтерство до бісової матері. Бо моя робота спрямована на те, щоб люди посміхались. А моє волонтерство викликає у них протилежні емоції. Стримує лише усвідомлення того, що прошу не для себе. І коли привозиш хлопцям крутий тепловізор чи ПНБ, розумієш, що все це було недаремно!
 
— Як іноземці долучаються до допомоги? Допомагають, бо знають вас особисто, чи як?
 
— Ситуативно. Хтось комусь розказує про мене. Хтось із Нідерландів чи Польщі перекидає 50 євро. Я б не став говорити про підтримку іноземців, як про явище. Діаспора – так. Європейці – врядигоди.
 
— Незважаючи на війну творчі люди реалізовують і свої проекти. Чим особливо пишаєтеся?
 
— Зараз готуюсь до зйомок чотирьох проектів: «Страсті за Ревізором», «Хто Зверху?», «Суперінтуїція» і «Вар’яти-шоу» на „Новому каналі”! Окрім цього, активно гастроюю з «Вар’ятами». Отримав запрошення попрацювати на одній радіостанції. Той випадок, коли дуже хочеться, але усвідомлюєш, що просто ніколи. Скажу простіше: мені не вистачає часу відчувати себе батьком. Тому все «зайве» я просто відкидаю. Навіть якщо дуже хочеться.
 
— Як застосуєте отриманий волонтерський досвід?
 
— Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і я зможу більше допомагати дитбудинкам. До грудня 2013-го року у мене «на балансі» було кілька сиротинців у Тернополі, області, Львові і Львівській області. Опікувався неповносправними, проблемними сім’ями. Закривав великий фронт потреб. Зараз все йде на АТО. За півтора року я аж тричі допоміг дитбудинкам: відправляв на відпочинок, придбав апаратуру. На Миколая ще долучусь. Але це поряд не стоїть із активністю 2008-2012 років.