«Ван Гог. На порозі вічності»: ризиковане авторське бачення чи масове кіно?
Минулого тижня в прокат вийшла стрічка «Ван Гог. На порозі вічності» з Уїллемом Дефо в ролі легендарного художника.
Режисер Джуліан Шнабель сам художник, тому погляд на одного з найвідоміших живописців в історії тут особливо цікавий. Шнабель через Ван Гога і його роботи задається багатьма питаннями: як і навіщо творити? Де знайти натхнення? Що залишиться після тебе? Чому люди за своєю природою жорстокі? Життя голландського художника, як усім відомо, булао складним і не особливо райдужним, а визнання до Вінсента і зовсім прийшло після смерті. Але його бачення світу, яке відрізнялося від інших, подарувало нам безліч видатних полотен.
Король другого плану Віллем Дефо вперше номінований на премію «Оскар» у головній ролі. Він створив свого Ван Гога — неспокійного, божевільного і спраглого до творчості, яка була мало кому зрозуміла і потрібна. Коли його друзі на кшталт Гогена (Оскар Айзек) творили в досить певній манері, Вінсент прагнув скоріше відобразити побачене, оскільки воно не повториться знову.
Режисер Шнабель і оператор Бенуа Деломм зняли фільм саме в манері Ван Гога — довгі плани з наїздами на обличчя героїв, трясеться камера, яка поспішала за персонажем, і дивовижна краса півдня Франції, яка надихала Вінсента і служила йому провідником до вічності. «На порозі вічності» — справжнє авторське висловлювання, ризикована спроба зрозуміти мотиви творця, що занурює глядача всередину картин і робить його справжнім учасником великих полотен.
