Подружжя Лободи: творчість без метушні та компромісів (ФОТО)
Естетично відверта та в глибокому сенсі еротична виставка у «Дзизі», передає Корупція.Стар
Імена художників Володимира та Людмили Лободи, чию виставку декупажу та скульптури «Гілея» зараз відкрито в галереї «Дзиґа», не так багато скажуть пересічному глядачеві. Цих художників, коріння яких у Дніпрі та які від 1981 року живуть у Львові, сучасники, на жаль, майже не знають.
І йдеться аж ніяк не про початківців, а про митців, які віддали мистецтву ціле життя. Іноді так трапляється: художника мало цікавить зовнішня метушня, а тільки сам процес та результат творчої праці. Метушня їх не цікавила апріорі, отож, коли заходилося про те, що незле було би організувати виставку, вони казали: «Хочете − робіть, а ми на це витрачати сили й життя не будемо».
Нетипова для митців позиція, особливо якщо йдеться про те, що виставки – це слава, а слава – це гроші. Вони лише усміхалися чи щось бубоніли на такі аргументи й усамітнювалися від того світу чи вдома, чи на хуторі села Турове на Дніпропетровщині, де у 1990-х роках купили хату, щоб облаштувати там музей та організовувати для художників літні майстерні.
Якби не Борис Возницький, тодішній очільник Львівської галереї мистецтв, який, побачивши, що має до справи не лише з неординарними особистостями, а й з неординарними творцями, взяв на себе організацію їхньої першої спільної персональної виставки у Львові (1990 рік), львівська громада так про них нічого би й не знала. Та й згодом знала не так і багато. Тому що, знову ж таки, всі організаційні справи, фінансові зокрема, довкола можливих експозицій художникам були нецікаві, а ентузіастів-організаторів не було. Тому Львів почув прізвище «Лобода» тільки через десять років – у 2000-му – і то йшлося лише про акварелі пані Людмили, презентацію яких у галереї «Ґердан» організував її керівник Юрко Бойко. А далі знову − тиша.
