Ексклюзив! Наталка Карпа і Титановий Джексон розповіли про свою шлюбну ніч
Молодята розповіли про всі найпікантніші моменти їхнього Дня. У “Львівській газеті” – ексклюзив, передає Корупція.Стар
Друзі, розкажіть, яким був ваш передвесільний ранок. Як готувалися, що відчували, про що думали?
Євген: Я, напевно, мав би сказати, що не спав цілу ніч і хвилювався. Але так не скажу, бо було інакше. Коли чоловік йде захищати дім свій – він не задумується, чи правильно чинить. Так і тут: якщо ти розумієш, що людина – твоя, страхів чи переживань бути не може. Я робив правильний крок, у якому не сумнівався. Страшно було тільки Наталці. Вона, як, напевно, і всі наречені, дуже переживала в останні два тижні через саму організацію весілля.
Наталка: Я ж хотіла, щоб усе пройшло ідеально! А в останню ніч розслабилась повністю. Знала, що маю добре виспатись і відпочити. Та й настрій був веселий. У переддень весілля ми організували вечірку, де знайомили між собою наших дружб та дружок, їх було чотири пари. Ми нажартувалися, і було справді добре, пізно прийшли додому. А зранку Женя поїхав по букет, бо ми запланували поїхати в Гарнізонний храм, помолитись і покласти квіти до Куточка Бійця – місця, де вшановують пам’ять Небесної Сотні та хлопців, загиблих у АТО.
– У вас була дуже гарна церемонія розпису. Що пообіцяли одне одному, перед тим, як сказати головне у житті “так”?
Євген: Ми казали обітниці, тримаючись за руки, і я дав слово любити, на руках носити, цінувати, дарувати квіти і бути завжди поруч зі своєю Жінкою, стати для неї точкою опори на ціле життя.
Наталка: До речі, обітниць наперед ми не писали, а говорили все, що хотіло в той момент сказати серце. Я зізналась Жені, що завдяки йому так багато посміхаюсь і така щаслива. Обіцяла дуже старатись стати для нього ідеальною жінкою.
– А як із першим весільним танцем? Ви довго до нього готувались?
Євген: Я людина-імпровізація. Люблю, щоб усе було спонтанно. І хоча спершу Наталка намагалась тренуватись, зрештою, змирилась: хочеш імпровізувати – зімпровізуємо. І всім сподобалось.
Наталка: Наші друзі приготували сюрприз – знайшли і вивели на великий екран відео із нашим першим у житті танцем у тому ж ресторані “Соната” і під ту ж пісню Джо Кокера “You’re so beautiful», під яку ми і танцювали свій весільний танець. Такий класний спогад був…
– Хтось із вас на весіллі плакав?
Євген: Я плакав, коли Наталка танцювала із батьком, і потім батько передав її руку мені, сказавши: “Я віддаю тобі найдорожче, що в мене є. Це мій скарб, моя донька. Тримай тепер цю ручку міцно. Дівчинка, яку я виховав і виростив – відтепер твоя”.
Наталка: Це було так душевно… Ми танцювали під старовинну українську пісню “Дай ми ручку, доню моя”, яку напередодні записали із татом у студії – тато співав, я трохи підспівувала. А ця пісня взагалі дуже зворушувала мене із самого дитинства, я завжди уявляла, що танцюватиму під неї із батьком на весіллі. Нам іще Оля Войцович змонтувала підбірку фото, де тато молодий і я маленька, це все транслювалось на нашому великому екрані… Дуже зворушливо було, справді. Взагалі, ціле весілля було якимось теплоатмосфеним. Була спільна молитва, запалювали родинне вогнище…
Євген: Наші гості висловили приблизно одну думку: все було круто, все було по-сімейному. А деякі близькі друзі, котрі мають маленьких дітей, навіть казали: мріємо, щоб у наших дітей було саме таке весілля.
– Крім цього, знаю, що у вас була дуууже весела забава. Що найяскравіше пам’ятається?
Наталка: Мені було найвеселіше, коли Микола Колесник (куратор 40-го окремого мотопіхотного батальйону) та посол Ічкерії Казбек Абдурзаков викрали у мене туфельку. Женя одразу дав завдання дружбам розібратись. Ну дуже веселе було видовище! Четверо наших “орлів” включили все своє ораторське і дипломатичне мистецтво, щоб її відвоювати. Нарешті домовились про те, що хлопці мають затанцювати “лезгінку”. А потім усі четверо ще й мусили заспівати “Червону руту”, але під мелодії інших пісень.
– Дружби-депутати не соромились поводитись розкуто?
Євген: А хіба ж вони не люди? Такі ж як усі, тільки з мандатом (сміється).
– Навіть із дружками цілувались на “гірко”?
Наталка: Ти знаєш, ми спочатку хотіли таке затіяти, але вони хитрі і всі стрілки переводили на нас. Тому ми перецілувалися за всіх.
– А хто і як вас вітав?
Наталка: У нас був “вільний мікрофон”, ніхто нікого не змушував говорити тости, і в цьому сенсі, я б сказала, було дуже демократичне весілля. Тарабарова сіла за фортепіано, заспівала дві свої пісні, Павло Табаков теж зробив нам музичний сюрприз, співали Ivan Navi, “NAVSI100”, «Шоколадка». Говорили всі, хто хотів говорити. А один із моїх улюблених письменників Василь Шкляр (він товаришує із Женею), крім основного подарунка, зробив ще один дуже пам’ятний, символічний: подарував мені горішок і сказав: «тримай, у тебе тепер міцний горішок, бережи його”. Взагалі всі подарунки чудові. І фантастично красиву вишиту картину нам подарували, і дуже дороге шампанське (його вартість – із багатьма нулями), яке триматимемо на річницю, і красиву ікону, і багато книг. Після весілля три машини ми завантажили лише подарунками. А квітів – ну просто нереально багато. Я відносила їх у церкву Різдва Пресвятої Богородиці і в понеділок, і у вівторок та середу, ще і вдома дуже багато букетів залишилось.
Євген: А ще нам подарували путівки у Париж та в Ізраїль. У жовтні і поїдемо – святкувати медовий місяць.
– Розкажіть, хто ж упіймав букет та підв’язку нареченої?
Наталка: Букет спіймала Юля із “Glam:berry”, бо вона стрибала найвище, хоча я “цілилась” у сторону більш дорослих подруг. А от за підв’язку змагалися дружби. Володя Парасюк так руки тягнув… А впіймав той, хто найменше очікував – Мішель, соліст гурту “Шоколадка”.
– І чи робитимете поправини у Дніпрі, адже не всі охочі змогли до вас потрапити?
Євген: Багато людей не змогли приїхати на весілля, в тому числі і мер Дніпра Борис Філатов, бо у нього було термінове відрядження до Анкари. Тому він попросив, щоб ми приїхали у Дніпро, нардепи наші будуть. Посвяткуємо!
– Ви ж знаєте, що всіх шанувальників цікавить найбільше: як ви провели шлюбну ніч?
(Сміються).
Наталка: Що молодята роблять в Україні після весілля – рахують гроші. Ми – некласична пара. Женя довірив рідному братові цю велику місію – зберігати конверти. Тож він нам приніс подаровані гроші аж наступного дня. А ніч у нас була вільна від купюр…
Євген: Що було далі – нехай шанувальники додумають самі.
