Найбажаніші жінки часів СРСР (ФОТО, ВІДЕО)
Як відомо, в СРСР сексу не було, проте були ті жінки, які ставали всенародними улюбленицями, подивитися на яких люди йшли в кінотеатри, на чиї концерти закохані шанувальники несли квіти.
Еліна Бистрицька
У 1999 році газета «Комсомольская правда» назвала Еліну Быстрицкую найкрасивішою радянською актрисою ХХ століття. Не станемо сперечатися. Вона народилася 4 квітня 1928 року в Києві. Рішення пов'язати своє життя з театром і кіно їй довелося відстоювати — батько не вважав професію актриси гідною справою. По суті, протягом всієї своєї кар'єри Еліна Бистрицька показувала, що не готова йти на компроміси ні перед ким. Її ледь не вигнали з театрального інституту за ляпас знахабнілому студенту, Бистрицька одного разу обізвала навіть самого Михайла Шолохова. До речі, саме Шолохов сказав своє вирішальне слово при виборі Бистрицької на роль Аксинії в «Тихому Доні». Ця роль була четвертою кінороллю Бистрицької. Саме вона зробила актрису коханою. Попередня велика роль, після якої її почали впізнавати на вулиці була в кінокартині «Незакінчена повість», де Бистрицька грала в дуеті з Сергієм Бондарчуком. Стосунки у них були дуже непрості й актриса навіть твердо вирішила піти зі зйомок. Режисерові вдалося вмовити актрису залишитися тільки за умови, що її крупні плани будуть зніматися окремо від Бондарчука. Після «Тихого Дону» Бистрицька стала по-справжньому знаменитою, їй писали багато листів, а козаки навіть пропонували назватися Ксенією Донською.
Анастасія Вертинська
Дебют в кіно Анастасії Вертинській відбувся, коли їй було всього 15 років. В 1961 році вона знялася відразу в двох фільмах: «Пурпурові вітрила» і «Людина—амфібія». Перший фільм за рік подивилися 23 мільйони глядачів, другий — 65 мільйонів. Вертинська стала неймовірно популярною. У той час актори ще не могли дозволити собі наймати охоронців і їздити на тонованих машинах, тому слава обтяжувала молоду актрису, але вона все ж вирішила зв'язати своє життя з акторським мистецтвом. У 1962 році Вертинська увійшла в трупу Московського театру імені Пушкіна, а в 1963 році вступила в «Щуку». Потім пішла низка зоряних ролей. У 1964 році вийшов «Гамлет» (Офелія), у 1967 році — «Анна Кареніна» (Кіті Щербацкая), в 1968 — «Війна і мир» (Ліза Болконська)… Ставлення критиків до гри Вертинській не завжди було однозначним, але актриса кидала собі все нові виклики, удосконалюючи акторська майстерність. Анастасія Вертинська, безсумнівно, одна з найкрасивіших актрис СРСР.
Наталія Варлей
Наталія Варлей прославилася своєю другою кінороллю — «спортсменки, комсомолки і просто красуні» Ніни у фільмі «Кавказька полонянка». Леонід Гайдай пробував на цю роль багато актрис, але вибрав Варлей за незвичайне чарівність і юнацьку безпосередність. У кіно Наталія Варлей потрапила з цирку. Вона закінчила циркове училище і працювала еквілібристкою в трупі цирку на Кольоровому бульварі. Певний час вона виступала в номері зі знаменитим клоуном Леонідом Енгібаровим, і його приятель, режисер Юнгвальд—Хилькевич, прийшовши в цирк, зауважив Наталю і запропонував знятися у своєму новому фільмі «Формула веселки». Після зоряної ролі комсомолки Ніни Наталія Варлей зіграла в 1967 році Панну в екранізації повісті Миколи Гоголя «Вій». Це був перший радянський фільм жахів. У ньому немає складних спецефектів та комп'ютерної графіки, але це кіно, як і раніше, наганяє холод, хоча краса Варлей все одно переважує інфернальність сюжету. За спогадами, під час перерв зйомок Варлей, лежачи в труні, вчила конспекти, готуючись до заліків, так як навчалась в Щукінському училищі, яке закінчила у 1971 році.
Світлана Тома
Справжнє прізвище актриси — Фомічова. Псевдонім їй запропонував взяти режисер Еміль Лотяну, у фільмі якого («Червоні поляни») вона дебютувала в 1966 році. Через 10 років Світлана Тома стала «головною циганкою СРСР», після того, як зіграла роль фатальної Ради у фільмі «Табір іде в небо». На наступний день після прем'єри вона прокинулася знаменитою. Фільм приніс актрисі міжнародну славу, призи кінофестивалів і всенародне визнання. Красу Томи оцінили і за кордоном. В одному з інтерв'ю актриса розповідала, що під час європейського туру з показом картини, після прем'єри в Італії їй запропонували взяти участь у показі мод, вона знялася для декількох модних журналів, демонструвала на італійських подіумах одяг прет-а—порте і навіть нижню білизну. Звичайно, в Радянському Союзі про це ніхто не знав, але її любили і бе цього.
Алла Пугачова
Якщо в Росії Аллу Пугачову прийнято називати «Примадонною», то на Заході в 1970-1980—ті роки її іменували Soviet superstar. Така слава була заслуженою. Пугачова ще в 70—ті роки багато разів завойовувала гран-прі міжнародних фестивалів, їздила з гастролями в США і в європейські тури. Незважаючи на те, що вона виступала з різними ВІА («Веселі хлопці», «Пісняри»), харизма співачки була такою, що ці колективи сприймалися шанувальниками як доважок до Алли Пугачової. З 1976 по 1990 роки за опитуваннями всесоюзних музичних хіт—парадів вона визнавалася кращою співачкою року. Знали її і за кордоном, сингли і пластинки Пугачової видавали в Німеччині, Японії, Фінляндії, Болгарії, Кореї, Швеції та інших країнах, загальний тираж її дисків на сьогоднішній день перевищив 250 мільйонів екземлярів. 5 березня 1979 року у всесоюзний кінопрокат вийшов кінофільм «Жінка, яка співає». Фільм зібрав 54,9 млн глядачів і зайняв в радянському кінопрокаті 1979 року перше місце. За результатами опитування журналу «Радянський екран» Пугачову назвали «Кращою актрисою року».
Софія Ротару
Згадавши Аллу Пугачову, не можна не сказати і про Софію Ротару. Це ще одна радянська Superstar, яку на Заході називали Dirigentin der UdSSR (радянський диригент). У Софії Ротару в радянський час була по-справжньому міжнародна слава. Ще наприкінці 1970—х у неї пройшли запаморочливі європейські гастролі в Європі, вона побувала в Югославії, Румунії, НДР, ФРН. В одному тільки Західному Берліні восени 1979 року Ротару дала 20 концертів — у Мюнхені та інших містах. У Західній Німеччині Ротару запропонували випустити диск з французькими та італійськими піснями. Те, що Ротару виконувала пісні різними мовами, подобалося не всім. Її «ділили між собою Україна, Молдова і навіть Вірменія. 11 травня 1988 року Софія Ротару стала першою з радянських співачок Народною артисткою СРСР, випередивши в цьому Аллу Пугачову на три роки.
Ірина Алфьорова
Ірина Алфьорова народилася в Новосибірську, після навчання в Гітісі її запросили в трупи відразу декількох театрів, але одночасно режисер Василь Ординський запропонував акторці роль у своїй картині «Ходіння по муках», але з умовою, що під час роботи над фільмом вона не буде працювати в театрі. Алфьорова прийняла виклик і не помилилася — фільм приніс їй любов глядачів. Роль Даші в кіноепопеї вважається однією з найкращих ролей актриси. Всенародне визнання прийшло до Алфьоровою після виконання ролі Констанції в «Трьох мушкетерах». У 1976 році Алфьорову запросили в Ленком, і хоча великих ролей їй не давали, в театрі вона познайомилася з Олександром Абдуловим. Алфьорову і Абдулова називали найкрасивішою парою СРСР.
Олена Кондулайнен
В кінці епохи Радянського Союзу на екрани почали виходити фільми, які складно було уявити на екранах ще десятиліття тому. У 1988 році вийшов фільм «Маленька Віра», в 1989 році — «Інтердівчинка», в 1990 році — «Сто днів до наказу». Кожен з цих фільмів відкривав радянському глядачеві нових секс—символів (в ті роки це слово вже стали використовувати): Наталю Негоду, Олену Яковлєву, Олену Кондулайнен. Кондулайнен стала секс—символом після фільму «Сто днів до наказу». Цей фільм, що показує тему дідівщини в армії, був авторським і не мав великого успіху як кінопродукт, але в ньому були досить відверті сцени. Конделайнен стала зіркою, а в наступні роки старанно підтримувала свій статус, епатуючи глядачів відвертими витівками.
