Її стиль: густі чорні брови, розкішні квіти у волоссі, драпірування етнічного одягу і ще особливий, у глибині тамуючий страждання, вираз обличчя. Це обличчя можна зустріти принтом на футболці, образом у фешн-зйомці і чорно-білим графіті на стіні. Цей стиль популярністю перевершує навіть самі картини мексиканської художниці. Вони, скоріше, як ілюстрація життя Фріди Кало. Суб'єктивною драмою відбивалася вона у кожному своєму полотні.
Після стрічки "Фріда" з Сальмою Хайєк у головній ролі багато хто пригадає важку лінію долі героїні: поліомієліт в 6-річному віці і глимлива фраза "дерев'яна нога", відлуння якої буде довго шелестіти в її незмінно довгих спідницях; сміливість і пристрасть до навчання, любов до негарного і розпусного Дієго Рівери, комуністичні ідеали; ту жахливу аварію, врешті, що скалічила її і позбавила можливості мати дітей.
Фріді доводилося носити корсети через травми, які вона прикрашала малюнками. На одному з них вона, будучи затятою комуністкою, намалювала серп і молот у якості декоративних елементів.
Кало захоплювалася роботами Зігмунда Фрейда і була першою людиною в Мексиці, яка зазнала психоаналізу.
Раніше я вважала себе найдивнішою людиною в світі, але потім я подумала — у світі так багато людей, повинна ж бути десь така ж божевільна і зіпсована, як я. Я уявила собі її і подумала, що вона десь там теж думає про мене. Що ж, сподіваюся, що якщо ти десь там читаєш це, знай — так, це правда, я тут і я така ж дивна, як і ти
Фріда Кало.
Багато чорних вибоїн у долі Фріди, багато червоних плям крові і оголених сердець (культове для Мексики "корасон") в полотнах пленеру лікарняних ліжок. І при цьому пекучий характер, гучний сміх, тліюча цигарка і любовні романи для гостроти або з помсти.
Вона була однією з перших мексиканських жінок, які стали носити брюки. Ще підлітком Фріда зображена на сімейній фотографії одягненою в чоловічий костюм.
Дизайнер Жан-Поль Готьє був натхненний її неповторним стилем. Під час показу його колекції весна/літо 1998 моделі пройшлися подіумом у стилі Фріди – стрічки для волосся, червоні губи і густі брови.
Визнання прийшло до Фріди посмертно. За життя Кало була відома лише як дружина свого більш успішного чоловіка-художника. Тепер деякі її твори продаються за ціною до п'яти мільйонів доларів. Її перша (і єдина прижиттєва) персональна виставка в Мексиці відбулася лише незадовго до її смерті.
Лікарі сказали Кало, що вона занадто хвора, щоб відвідати виставку. Тоді Фріда попросила своїх друзів, щоб вони віднесли її в галерею прямо в ліжку. Художницю внесли на носилках і переклали на ліжко в центрі залу. Весь вечір, крізь нестерпний біль, художниця жартувала, співала під акомпанемент оркестру "Марьячі", курила і пила.
Свою недовгу історію Фріда Кало вистраждала і прожила бурхливим потоком, випробувала все, що змогло винести її тендітне тіло, і осіла пилом у своєму синьому будинку-музеї на розі вулиць Лондрес і Альенде.
За її словами, тривога, горе, насолода, смерть це, по суті, один і завжди один спосіб існувати. Але закінчити цей "етюд в червоному тоні" хотілося б іншою, більш оптимістичною, цитатою:
Дерево надії, стій прямо!
Фріда Кало.
